Вже вихолов серпневий сад,Як літні спогади у пам‘яті,Парканом в‘ється виноград,Поміж трояндової гавані.
Природа стишила ходу,Стоїть обважена плодами,Куди я йшов, куди прийду,Всіма живими днями.
Пора краси, що опадає,Додолу, до глибин душі,Торкається того, що спало,Тихесенько собі на дні.
І будить інший бік життя,Той споглядальний, тихий,Що не біжить в гарячці дня,А слухає і чує вічність.
Львів 2022Р.П. (с)